Про перший національний рекорд від Андрія Ткачука, ми розповіли вам тут. А на тому ж таки старті у Польщі, Вікторія Ніколаєнко встановила другий – пробігши за добу 236.624 км та фінішувала другою серед жінок і сьомою в абсолюті.

До того ж, вона дружина та мама двох дітей. Як вдається встановлювати NR, поєднувати тренування та сімейне життя, Вікторія розповіла читачам Жорсткої Атлетики:

Реєстрація
Реєстрація
Реєстрація
Реєстрація

Чому обрали саме цей старт?

Так як Чемпіонат Світу з добового бігу (24 год), який повинен був проходити 2 жовтня в Бухаресті скасували, прийняла рішення досягти свою мету на відкритому чемпіонаті Польщі в серпні місяці в Паб’яніце (Pabianice).

Як пройшла підготовка?

З січня місяця 2021 року до добового старту мене почав готувати Андрій Ткачук (рекордсмен 48-ми годинного бігу (липень 2021 р, Вінниця), з другим результатом у світі – 435,446 км та національний рекордсмен України з добового бігу (серпень 2021 р, Польща) , з результатом 295,363 км за 24 години).

Яка стояла задача на ці змагання? 

Перед собою ставила задачу пробігти 240 км за 24 години. Відчувала, що до цього результату готова, це була моя поточна мета і невелика мрія. Сам старт пройшов досить добре, навіть більше, ніж добре. Біглося в цілому натхненно, кожну подолану годину з радістю відзначала для себе, як маленьку перемогу, я навіть голосно на трасі скрикувала: “ура, першу годину пробігла – залишилося всього 23 години! Ура 8 годин пробігла .. залишилося всього навсього 16 годин .. Мене намагалися підтримувати по дистанції Андрій Ткачук, Саша Сорокін, його тренер Себастьян, спортмени які бігли, та волонтери, які відзначали, що їм подобається мій біг. Дякую за допомогу по трасі Ірині Масник.

А що скажете з приводу траси, конкуренції? З якими складнощами стикнулись?

Старт був в суботу о 7 ранку. Прекрасна траса! Сильні гідні учасники – бігла з чемпіонами та рекордсменами світу. Перші 12 годин я відчувала себе бадьоро і дуже добре, подолала 131 км. У другі 12 годин бігу організм трохи почав відчувати втому, але я не дозволяла собі допускати думки про це, намагалася себе контролювати. Близько 2:30 ночі захотілося спати (перед стартом не вдалося як слід виспатися, далека дорога все-таки), відчула млявість, але бігти все одно хотілося, темп впав, зупинилася поїла суп гарячий вермішелевий з бутербродами і через 2 кола сили знову надійшли. Продовжила свій біг, зберігаючи свою 2-у позицію і входячи в 10-ку абсолюту (рухаючись з 9-го місця на 7-е). Фінішувала з результатом 236,642 км. Трохи не вистачило до моєї власної мети 240 км, але цей старт мене багато чому навчив і тепер в моїй голові зовсім інша цифра, яку хочеться підкорити. Для мене важливим зі спогадів про цей старті назавжди залишиться те, що це був історичний день. Коли на моїх очах був побитий світовий “вічний” рекорд і встановлена ​​нова вершина в світі Ультрамарафонцю Сашком Сорокіним – 309,399 км! за 24 години. Я рада, що стала частиною цієї події. І звичайно ж для мене була велика честь битися за золото з Patrycja Bereznowska.

Як вдається поєднувати сім’ю, дітей зі спортом, тренуваннями?

Так, у мене двоє дітей (синові 4 роки, доньці 9 років), заміжня – в цьому році якраз відзначаємо з чоловіком маленький ювілей 10 років і 11 років спільного життя. Не скажу, що це просто, але можливо поєднувати тренування/поїздки на змагання з іншими обов’язками. З дітьми мені допомагає чоловік. Він повністю підтримує і поважає мій життєвий вибір – ”захоплення ультрамарафоном”. Я люблю біг, “горю їм зсередини”, хочу досягти “своїх вершин” у цьому виді. Просто роблю те, що повинна робити і для особистого розвитку і для сім’ї.

Чому саме ультра? Чим вона так “манить” вас?

Гарне питання! Я пам’ятаю, як я пробігла свій перший марафон в жовтні 2018 року і свої емоції – це було “внутрішня перемога над собою”, але сама для себе я недостатньо розкрилася з марафоном.

І справа тут не в швидкості, тут Дух хотів більшого, хотілось свого незвичайного досвіду, коли потрібно ламати стереотипи і розширювати внутрішні кордони. Вже в червні 2019 я пробігла свої перші 100 км за 10 год 28 хв і на фініші була бадьора, енергійна. Пам’ятаю, як приїхала додому, чоловік запитав: “Ти хоч бігла свої 100 км ?!”. Мені сподобалися мої відчуття після подолання цих 100 км – якась внутрішня наповненість, свобода, наче я “посудина, в який почали вливати щось незвичайне” і мені сподобався цей стан. Через два місяці я раптово захотіла долати добу, загорілася цим так, немов знайшла саму себе. З тих пір, доба – це те, що хочеться підкорювати знову і знову, поки не візьму в ній свою вершину. Вона мене розвиває внутрішньо, як особистість, трансформує в зовсім іншу людину. Для мене цінний цей досвід. І я буду продовжувати, поки не досягну свого.

Коментарі: