Вікторія Ніколаєнко – єдина дівчина у складі збірної України, яка виступала на  Kyiv Last One Standing-2020. Вона бігає з 2018 року щодня без жодної перерви вже 915 днів! Має також і особистий в добовому бігу – пробігла 185,348 км на Чемпіонаті України у Вінниці. Щоб зрозуміти Віку, треба знати лише два факти: бігає дистанції від 50км+ та читає не менше 50 книг на рік.

На Kyiv Last One Standing-2020 (KLOS-2020) Вікторія показала неймовірний результат – 38 кіл, встановивши новий жіночий рекорд траси (попередній 33 кола належав Клер Баннварз (Claire Bannwarth)) та ставши 4-ою в абсолюті!

Функціональне тестування
Функціональне тестування
Функціональне тестування
Функціональне тестування

Залишиться тільки один… про Kyiv Last One Standing-2019

Ми поспілкувалися з Вікторією про те, як для неї пройшов цей старт, що мотивувало продовжувати гонку так довго.

Віка, розкажи будь ласка, які в тебе загалом лишилися враження від KLOS-2020? Що запам’яталося?

Враження найкращі! Цей старт я завжди розглядала для себе, як Духовне зростання над собою. Бігла KLOS вже вдруге: в 2019-му році (подолала 113 км) і ось в 2020-му – 38 кіл (пробігла 254,6 км за 31:25:52 години), покращила свій результат в 2 рази, при цьому вдалося “побити” жіночий рекорд київської траси.

Мої випробування почалися ще до початку цього старту, я їхала в таксі Вишневе-Київ. Лив сильний дощ, таксист їхав досить швидко і мені стало недобре, в результаті довелося доплатити таксисту, щоб він заїхав на мийку і почистив килимок)). Під’їжджаючи до стартового містечка я сумнівалася чи піду на старт, оскільки відчувала слабкість в організмі, шлунку було погано, я не розуміла, як же я буду бігти більше доби, що мені тоді їсти і як на це відреагує мій організм… Але ж я взяла на себе зобов’язання представляти нашу країну, тому зібралася з силами, з’їла банан, випила воду і прийняла рішення стартувати цю ультрамарафон.

Чи була у тебе група підтримки, асистенти?

Я їхала одна, без помічників, масажистів і асистентів, розраховувала спочатку тільки на саму себе. Але під час гонки все змінилося для мене – дуже багато людей допомагали, мені надали асистентів (організатори – ред.), пізніше підходили хлопці масажисти і було дуже багато з тих, хто підтримував словами, пригощали і допомагали з їжею. Я не хочу виділяти по прізвищах, щоб когось не забути згадати і не образити, але кожна людина залишилася в моєму серці! Я вдячна кожному, хто мені допомагав! Особливо організаторам – ви велика бігова сім’я!

Як готувалася до KLOS? Чи цілилася на якийсь конкретний час або ж результат?

Формат цієї гонки відрізняється від інших стартів, адже по-суті ти не можеш передбачити, коли вона закінчиться. Спочатку я планувала, що точно подолаю більше доби, якимось чином дотягну до 30-го кола, а там поряд 35-й, потім 40-й, далі 48 годин, ну а якщо зможу 48, то піду на +2 і “закрию” 50 годин. Такий був мій теоретичний план. Але в реальності довелося зіткнутися з багатьма труднощами.

Перші вже проявили себе на початку траси, коли після дощу утворилися великі калюжі, деякі доводилося перестрибувати або зовсім йти по ним. Ноги в результаті, були мокрі на кожному колі. Я бігла перші години в кросівках гортекс і вони вже “забили” мені гомілки, довелося перевзуватися в “Альтру”, потім бігла вже вночі й до кінця в “Найках”. Погода, звичайно, порадувала нас своїм суботнім дощем, на щастя він припинився до старту, і холодним уривчастим вітром, з яким вночі доводилося боротися.

Я вже пробігала шосейний і гірські дистанції 100 км, включаючи добовий біг у Вінниці, де я подолала 185,348 км за 24 години, але з цим стартом жоден з них не йде в порівняння. Можливо, це здається легко – тобі дають годину на кожне коло, яке становить 6,7 км і ти маєш право сам розпоряджатися своїм часом, що залишився але київська траса насправді не зовсім проста. Долати кожне коло по піску, бруду, через калюжі, підйоми, спуски, бігти проти уривчастого вітру – це досить виснажує насправді.

Коли основна маса учасників сходила, вночі я переважно бігла сама і було кілька моментів, коли сідали батарейки, видимість ставала на трасі слабкою, кілька разів я не помічала і вбігла не в той поворот – йшла в праве поле, коли я це розуміла – доводилося повертатися назад і прискорюватися аби компенсувати витрачений час, що ще більше забирало моїх сил і енергії.

На 18 колі ти хотіла сходити але потім змінила рішення і пробігла ще 20 кіл! Як так трапилося? Що тебе мотивувало продовжувати бігти?

Так, приблизно на 18-му, колі в мене забився лівий сідничний м’яз, що не дозволяло як слід функціонувати і бігти лівій нозі, я й справді думала сходити, але мені допомогли хлопці масажисти. Потім я приловчилися та поміняла техніку бігу висуваючи сильніше таз вперед, а груди назад, немов розганяючи себе, – і так ставало легше. Прийняла рішення бігти далі. Потім все більш втомлюючись хотілося кілька разів сходити, я навіть чіп знімала здається кола з 20-го і віддавала – але мені його знову повертали назад. Мене це обурювало але чомусь одночасно тішило всередині. Мене все одно серце кликало на дистанцію, і так коло за колом, знімаючи чіп і одягаючи його знову, я дотягла до 30-го кола.

Запам’яталося дуже яскраво, як в цей час приїхав мій рідний брат, він у цей день став Чемпіоном України у вітрильному спорті, показав мені свою медаль і сказав:

– Хочеш таку? Йди біжи далі))

От я зібралася з силами і побігла на наступне коло.

А ще – мій тренер Сергій Попов в цей день переміг на старті (Irdyn Trail – ред.) й теж мене цим надихнув вийти на ще одне коло!

Пам’ятаю ще, як моя помічниця приготувала для мене смачний суп приблизно це було 15 коло, якщо я не помиляюся. Щоб мене совість не мучила, що людина заради мене так старалася, також мотивувалася і вийшла на наступне коло, сказавши при цьому: “все, цей супчик я відпрацювала))”.

Після 30-ої години привезли для мене спец. замовлення – піцу, тут я також замотивувалася і пішла відпрацьовувати її на своє наступне коло:)).

Далі мені хлопці повідомили, що я наближаюся до жіночого рекорду траси і якщо зможу побити, значить буде добре! Зібралася з силами і добігла до 34-ої години! Захотілося відразу вийти на 35-й, думала закрити цю гонку красивою цифрою. Але потім раптом всередині клацнуло бігти до 40-ої години.

Втім, на 38-му колі прийняла рішення сходити, я так зрозуміла, що не зацікавила, не встигла придумати, як мотивувати свій мозок продовжувати боротьбу і він вирішив, що вистачить. Хоча я відчувала, що можу ще продовжувати.

Ця гонка була прекрасна! Незважаючи на всі складнощі, труднощі, я змогла побороти в собі страх, розсунути свої власні кордони, повірити в себе ще більше, зрозуміти, що потенціал мій великий! Часто вечорами, вночі я думала про свою сім’ю – чоловіка, дітей, я знала і бачила повідомлення від мого тата і друзів, організатори мені все показували й передавали – це мене сильно надихало і додавало сил, я відчувала, що не одна!

Для мене ця боротьба була красивою, все ж таки це був чемпіонат світу і я гідно впоралася зі своїм завданням. Цінність випробування – це колосальна робота над собою і гарне зростання. Що ж змушувало мене йти далі? Всередині на кожному колі був поклик виходити знову і долати нове коло раз по раз. Я коли чула ці 3 позовних гудка – всередині все переверталося і звідкись вливалися сили. Мені подобалося спостерігати за собою в моменти втоми, відчаю і тієї внутрішньої боротьби – це коли ти проходиш крізь темряву і виявляєш в собі світло, світло, яке дає сили і каже “йди до кінця, не здавайся, ти зможеш, ти гідна” – такою був мій внутрішній діалог.

Як ти харчувалася під час дистанції?

Під час дистанції я їла практично все, що у мене було: фініки, сухофрукти, борщ, супи (з рибою особливо сподобався і овочевий), вода, ізотоніки, кола, чай з фруктозою, вуглеводний напій на фруктозі – часто, гелі, піцу, солоні фісташки, горішки, був ще розчинний напій стімол – амінокислота, але його випила ковтків 7 за весь час.

Загалом, голодною я себе не відчувала. Прибігала в основному за 44-47 хв (коли заблукала вночі – 55-57 хвилин), цього часу було достатньо, щоб швидко переодягнути футболки, кросівки, шкарпетки, поїсти, випити чай.

На кожне коло брала з собою пляшечку з ізотоніком або з водою, іноді змінювала на колу, коли пішли другу добу – почала їсти спортивні гелі. Зовсім не пила каву, зовсім не вживала гелі з кофеїном.

За всі 38 годин не спала, лише рази 3 закривала очі на 1,5-3 хвилини, була в свідомості, ніяких галюцинацій не було.

Як відновлюєшся зараз?

Поки роблю самомасаж, через днів 5 планую якісний спортивний. Їм багато фруктів, зелені, п’ю багато води, намагаюся добре харчуватися, висипатися. А ще – розбиваю скутість в м’язах відновлювальних бігом та хорошим настроєм, намагаюся багато сміятися і посміхатися. Коли ти любиш те, що робиш, – всі труднощі та біль швидко проходять!

Чи хотіла б ще раз взяти участь у Kyiv Last One Standing?

Сто відсотків – так!

Коментарі: