Загадкова Андорра. Частина 1: Як мама трьох дітей підкорила за вихідні три Spartanські дистанції

Загадкова Андорра і не менш загадковий Spartan Race. На минулих вихідних тут було просто неймовірна концентрація спорту та драйву, адже тут проводили Trifecta Weekend та Ultra. І як завжди, не обійшлося тут без українців. Неймовірні Альона та  Юрій Луговський підкорювали Андоррські схили. Юрій підкорив всі 50 км, а Альона вперше в житті закрила три дистанції за одні вихідні… І на секундочку, на Beast вона змогла піднятися на третю сходинку у своїй віковій групі, з чим ми її щиро вітаємо!!!

Її емоції та переживання читайте нижче… від себе лише додамо, що більш щирих вражень від змагань ми ще не бачили.

Навчання
Навчання
Навчання
Навчання

  

Вперше в житті я таки взяла участь у Spartan Race, чоловік все ж затягнув мене у це. Каже, що їхати на одну гонку немає сенсу, а отже реєструйся одразу ж на Trifecta weekend, тобто на всі три дистанції – Beast, Super та Sprint.

Чесно попередив, що буде складно… точніше декілька разів загадково посміхаючись повторював : «Тобі кінець», і не збрехав.  

Щоб було зрозуміліше читачам, бігати я почала тільки у лютому 2017 року, і то за дуже легкою програмою, я ще тоді третього малюка годувала. Перші 21 км пробігла у квітні того ж року, потім два марафони та Забіг Волі у Буковелі.

Отже, повертаючись до Андорри… Чоловік наполегливо пхав мені пояс з гелями та водою, а я, звісно ж, так само наполегливо відмовлялася… навіщо вони мені взагалі.. 20 км можна і без них пробігти, тим паче, що було зовсім не спекотно.

Взагалі-то.. чесно кажучи… я просто не розуміла, що обіцяні 20 км можуть перетворитися у 28,5 км надважкої траси з усіма звичними спартанськими розвагами.

Пунктів гідратації та харчування, якщо чесно, було набагато менше, ніж я очікувала.. На першому пункті взагалі довелося з чоловіками з однієї баклажки пити. Пила звідусіль… зі струмків, калюж та водоспадів.. тієї краси там вистачало… Вода, звісно ж , льодяна, але така смачна. Навіть сніг їла… П.С. зрозуміла, що жарти у всіх народів однакові, і жовтий сніг на іспанській мові – це “амарилло”…

Більш жорстких волонтерів я ще не бачила… Опустив занадто швидко шину – роби бурпі. Кажу: “Я ж перший раз. Ви сказали до поперечини, я так і зробила”. І все одно… роби штрафні і крапка. Все на камеру, стоять поруч і рахують вголос. Я вже потім зрозуміла, що вони такі тільки з тими, хто на призові місця претендує.

На наступний день вже багато на що закривали очі, співчували мені, адже я за Beast зробила 270 бурпі!!!

Траса… окрім шаленого набору висоти понад 2000 м, затяжні схили… і довгі.. литки забиті вже з перших кілометрів… Люди з судомами сидять біля стежок.

Піднімалися і спускалися хто як міг… боком.. і спиною.. і на карачках. Всі в синцях і подряпинах… Якщо це з чимось порівнювати, то можу сказати лише те, що у Буковелі мені було набагато легше.

Але навколо краса неймовірна… гірські хребти, білі шапки снігу, стальні кам’янисті вкраплення та зелені ліси… Все це доповнюється едельвейсами, які пробиваються крізь схили з безліччю нарцисів). Повітря просто неймовірне… єдине тільки, що його постійно не вистачало.  Дихала настільки часто, що під кінець першого дня горло просто зводило. Висота, звісно ж, стала додатковою і надважкою перешкодою.

Про перешкоди. Багато стін. Вчилася їх проходити самостійно просто на гонці, адже на Гонці Нації чоловіки іноді допомагають… А тут за це не можна братися, тут ногу не став, допомагати ніхто навіть не думає, адже можуть дискваліфікувати. Коротше кажучи, для людини, яка максимум 3 рази підтягнутися може на свіжі руки, це було занадто складно. Рятувала лише гнучкість.. Різкий мах ногою…і якось перелізала..)

Була надвисока стінка, багато хто там робив бурпі… але техніка людини-павука у шпагаті зробила свое…  “Unexpected technic” – як сказав мені волонтер.

Багато було дуже красивих перешкод… тунель у гірській річці, і доволі глибоко.. І молодці ж, додумалися там фотографа сховати)

Доволі страшно було проходити один з рукоходів… У верхній точці необхідно було перевернутися як-небудь і спуститися. І все це на висоті 4 метрів. Усе слизьке, а руки втомлені. Мати, звісно, були, але впасти на них не дуже хотілося. Благала волонтерів зробити мені знижки, адже я мати трьох дітей… Але ні.. Хочеш – злазь та роби бурпі  або долай. Дуже часто схожі перешкоди були одна за одною.. щоб вже зовсім життя легким не здавалося)

Колючка… На Гонці Націїї це, зазвичай, рівно і недовго… Тут мені здалося, у них є окремі виробничі майданчики, що виробляють той колючий дріт. Обидві колючи довгі і вгору… Синці, вбиті руки та спина… А за два дні я їх аж п’ять штук налазила.  

Дуже важкі ланцюги. У нас для дівчат такого не дають… А тут догори тягнути метрів 250-300… А потім же просто схил кілометри два… Ідеш і просто виживаєш…

Дуже шкода, що у нас нема майданчиків для підготовки до OCR-забігів. Закордонні суперники тренуються їх проходити. Дуже багато залежить не від твоєї сили, а від твоєї техніки.. На наступний день я пройшла майже все, що не змогла пройти у перший день, адже продумувала кожен рух)

Коли стояли на нагородженні обидві спартанки були у футболках місцевих клубів Obstacle course racing.

Трохи математики тепер:

28,5+16+10 = 54,5 км за два дні

3600 м загального набору висоти

3 місце у віковій групі на дистанції Beast

270+120+30 = 420 бурпі.

І страшна кількість перешкод…

На почату ще бігла.. старалася.. боролося з собою, хотілося результат. На останній третині думала, аби вистачило сил щоб до фінішу добігти. Але коли моє ім’я вимовили зі сцени – то була не я від щастя. Навіть не думала, що після 270 штрафних я зможу піднятися на третє місце. Стрибала від радості як мале дитя.

А друге досягнення – це звісно трифекта. Два рази думала, що завершу вже все однією гонкою. Вранці у неділю ледве встала. Після Super вже було дуже тяжко…і в холод кидало, і нудило, і руки тремтіли… Дякуючи Юрі.. Таки змусив мене поїсти, адже заряд зі сніданку вже зовсім закінчився..

Але потім запропонував замість Sprint піти у СПА (виглядала я, схоже, не найкраще)… але якось відійшла і вирішила бігти, про що не пошкодувала ані секунди.

Особливо, коли побачило своє ім’я серед тих, хто фінішував всі три дистанції, а їх було всього 63 людини… і моє ім’я серед них) А найбільш всього я рада, що я це змогла!!!

Розповідь про саму Ultra від Юрія читайте на нашому сайті вже за кілька днів!

 

Коментарі: