Спортивне орієнтування – це завжди щось нове, цікаве та захоплююче. Тут не встановлюються рекорди, та бути кращим можна лише тут і зараз. Це вид спорту, у якому гармонічно поєднуються фізичні, розумові та психологічні якості атлета. І саме з ним пропоную познайомитися ближче, бо воно того варте!

Розпочнемо з невеличкого екскурсу в історію. Спортивне орієнтування зародилося у скандинавських країнах  у 19-20 ст. і використовувалось як елемент підготовки збройних сил, та згодом змагання почали проводитися і поза армією.
Орієнтування ділиться на види: спортивне орієнтування бігом (СОБ), спортивне орієнтування на лижах (СОЛ), спортивне орієнтування на велосипедах (МТБО), точне орієнтування (ТРО)

Навчання
Навчання
Навчання
Навчання

Зосередимося на виді ближчому до королеви спорту – спортивному орієнтуванні бігом. А бігають орієнтувальники по лісах, полях, парках та містах. Якщо у легкоатлетів є коло у 200м в манежі чи 400м на стадіоні з чітко визначеним місцем старту, фінішу та маршрутом, або ж кросова траса чи траса по шосе з чітким маркуванням, то орієнтувальник сам обирає свій шлях. На старті атлет отримує карту, де у спеціальних знаках відображена місцевість, місце старту, контрольні пункти (на яких у визначеному порядку має відмітитися) і фініш. Хто пройде всю дистанцію та зробить це швидше за інших, той і переміг. Для навігації орієнтувальник має карту та компас, а для відмітки – електронний чіп.

Оскільки щоразу місцевість проведення змагань може кардинально відрізнятися, то при плануванні орієнтуються не на довжину дистанції, а на час її подолання. Так, спринтом у орієнтуванні вважається дистанція, на подолання якої переможець витратить 12-15 хвилин, 35 хвилин – очікуваний час переможця на середніх дистанціях, та 70-80 та 90-100 хвилин для жінок та чоловіків відповідно для довгої дистанції. Відрізняються дистанції не лише за часом подолання, а і за вибором оптимального шляху. Наприклад, довга дистанція передбачає наявність одного-двох вирішальних довгих перегонів з вибором шляху (лівий, правий та середній варіанти), середня дистанція передбачає точне та безпомилкове “взяття” пунктів та, як правило, рух “у лінію”, а спринт вимагає миттєвого прийняття рішення.

В індивідуальних дисциплінах (спринт, середня та довга) атлети стартують по черзі, згідно з жеребкуванням з інтервалом від 1 до 3 хвилин. З загального старту спортсмени стартують у естафетах. У лісі проводять класичні трьох-етапні естафети: чоловічі та жіночі, а по місту – змішані спринтерські (чотирьох-етапні). До того ж, чітко регламентується, що жінки біжать перший та останній етапи, а чоловіки – другий та третій.
Глядачі не можуть бачити спортсменів під час всієї дистанції, але на серйозних змаганнях є можливість слідкувати за їх gps-треком для більшої видовищності. Також можуть встановлюватися відеокамери у місцях найбільш ймовірного пробігання. Дуже часто використовують відеопункти чи перегони, коли спортсмени під час долання дистанції вибігають на арену змагань.

 

Спортсмени змагаються у групах відповідно до статі (чоловіки і жінки) та віку (з кроком у 2 роки від 10 до 20, дорослі спортсмени змагаються у групах 21Е (еліта – складні дистанції) та 21А (полегшені дистанції), ветеранські групи починаються з 35 і до нескінченності з кроком у 5 років). Наприклад у групі Ж-18 змагаються жінки до 18 років включно, а у групі Ч-40 – чоловіки не молодше 40 років включно.

Спочатку вчать орієнтуватися, тож у молодших групах перемагає той, хто обере та реалізує оптимальний шлях. Десь до 16 групи вважається, що спортсмени вже навчилися орієнтуватися і тепер більшу увагу приділяють фізичним здібностям: до вміння обрати та здійснити шлях додається вимога швидкого пересування. В елітних групах вважається, що атлети вже вміють гарно орієнтуватися, швидко біжать і тепер перемагає той, хто має краще розвинуті психологічні навички: зуміє зібратися, налаштуватися та видати результат.
Цікаво, що для різних спортсменів оптимальний шлях може бути різний. Наприклад, швидкісний спортсмен обере більш довгий і легший з точки зору орієнтування варіант, а технічний – більш складний, але коротший.

Найбільш значущі офіційні старти це Чемпіонати Світу, які проводяться літом кожного року. Також, проводяться Чемпіонати Континентів та Кубки Світу. Раз на чотири роки, по аналогії з Олімпійськими Іграми, проводять Всесвітні Ігри. Крім того, проводять Чемпіонати Європи серед юнаків (Ч-16, Ж-16, Ч-18, Ж-18), Чемпіонати Світу серед юніорів (Ч-20, Ж-20) та Чемпіонати Світу серед ветеранів.

Цьогорічний Чемпіонат Світу проходитиме в Естонії протягом 8 днів, 6 з яких змагальні: кваліфікація  та фінал спринту, спринтерська естафета, довга, середня та класична естафета. Та більшість з лідерів будуть бігти кожну з дистанцій.
Лідерами в світовому орієнтуванні є Скандинавські країни, Швейцарія та Росія. За свою історію Україна також відзначилася. Юрій Омельченко виборов медаль найвищого ґатунку і дві срібні чемпіонатів Світу та дві срібні і одну бронзову чемпіонатів Європи. Надія Волинська здобула бронзову медаль Всесвітніх Ігор, срібну медаль Чемпіонату світу та дві срібні медалі чемпіонатів Європи. Олександр Кратов здобув дві бронзові медалі Чемпіонатів Світу, одну з яких здобув у складі естафети разом з Денисом Щербаковим та Павлом Ушкварком. А у 2007 році Україна проводила Чемпіонат світу зі спортивного орієнтування у Києві.

Нам є чим пишатися! 🙂

Коментарі: