Неабиякий резонанс в легкоатлетичних колах в соціальних мережах викликала інформація про нагородження збірної України з легкої атлетики державними орденами за перемогу в командному заліку 2-х Європейських Ігор, які нещодавно проходили в Мінську.

Що відбулось?

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

16 липня на Олімпійській базі в Конча-Заспі відбулись урочистості за участю президента України, на якій перша особа країни вітав переможців Європейських Ігор та їх тренерів, що і відзначено у відповідному указі №522/2019.

Легкоатлети отримали ордени “За заслуги” 1-3 ступенів, ордени Княгині Ольги 2-3 ступенів, тренери ж були відзначені медалями “За працю і звитягу”, а також ціла низка тренерів отримали почесні звання “Заслужених працівників фізичної культури і спорту”.
І якщо частина нагороджених, як спортсменів, так і тренерів, отримали визнання відверто запізно, адже мали більш вагомі і безсумнівно визначніші результати ще задовго до Європіади, то інша частина переліку викликала обурення в соціальних мережах.

“Свято нечуваної щедрості”

Кожна дія викликає протидію, так і тут, на велику кількість постів в соціальних мережах новоспечених орденоносців критично відреагували більш імениті легкоатлети, призери Олімпійських Ігор, чинні рекордсмени України, чемпіони світових та європейських першостей. І зміст даних претензій зводився до елементарного твердження – переоцінено.

А й справді, більшість найвидатніших як спортсменів, так і їх тренерів не мають подібних відзнак, хоча й мають значно вищі здобутки на легкоатлетичній ниві. Дехто може апелювати до почуттів заздрощів, але на наше глибоке переконання мова в даному випадку може бути лише про розчарування та втрату рівних можливостей.

Рівність – основа основ будь-якого суспільства або ж соціальної групи, основний рушій та мотиватор для особистості, і якщо баланс рівності порушується – виникає роздратування, зневіра та розчарування.

Щоб не вдаватись в подробиці порушення рівноваги пропонуємо вам кілька запитань, які не потребують відповідей:

  • Чи спортсмен рівня майстра спорту апріорі достойний мати державну відзнаку? Чи не знецінює це інститут нагороди як такої?
  • Чи тренер дуже молодого віку з досвідом роботи з одним-двома спортсменами достойний звання “Заслуженого працівника фізичної культури і спорту”?
  • Чи здорова атмосфера витатиме в повітрі найближчого ЧУ?

Європейські Ігри

Для логічного продовження наших пошуків давайте дещо зануримось в історію Європейських Ігор. Ще в 2012 році було прийнято рішення зорганізувати в Європі власну Олімпіаду, без применшення величності даного слова. І вже в 2015 році в столиці Азербайджану, місті Баку, було з розмахом проведено Ігри цілого континенту, на якому Україна до слова здобула 46 медалей, в тому числі 8 золотих, та зайняла 8-ме місце в медальному заліку. Доволі непоганий виступ, погодьтесь! Але є крихітний нюанс в порівнянні з Європіадою в Мінську. Тоді в 2015 році ані українські призери, ані навіть чемпіони Ігор, на честь яких звучав гімн України, державних орденів не отримали, хоча і мали зустріч з тодішнім президентом.

Що стало тим поштовхом, тим жестом нечуваної щедрості, що саме зараз, саме в 2019 році Європіада стала такою важливою? Об’єктивних відповідей годі й шукати, варто лише згадати, що найсильніший склад з легкої атлетики на Іграх в Мінську представили від сили 2 країни: господарі та їхні південні сусіди. Чи применшує дана обставина важливість факту перемоги України в командному заліку? Зовсім ні, можливо, саме такі перемоги і популяризують Королеву спорту, але все ж, це зовсім не рівень Чемпіонату Європи, не говорячи навіть про світову першість і тим більше Олімпійські Ігри. На слензі спортсменів такі змагання називають нічим іншим як “прохідним стартом”, стартом що є не більше, ніж етапом в підготовці до головного старту сезону.

Звідки ростуть ноги?

Продовження логічних пошуків, спираючись на вищезазначені факти, безсовісно заводить нас в найгірше, що може трапитись зі спортом – в політику. І тим більше, ні для кого не секрет, що фантастична щедрість політиків це виключно передвиборча ознака. Що це, якщо не зайва можливість попіаритись в останній тиждень перед черговими позачерговими виборами до парламенту? Інших відповідей у нас немає, інакше чому сотні і сотні дійсно достойних досі не мають відзнак і державних привілеїв? Чому спортсменам роками доводиться оббивати пороги бюрократичних машин, щоб отримати по праву здобуті титули та звання, а тут маємо миттєве рішення? Подібних питань висить у повітрі безліч, і всі вони мають недвозначні відповіді…

Висновок з цієї ситуації напрошується наступний: спортсмени та їх тренери, самі того не усвідомлюючи, стали пішаками в політичних ігрищах, елементами передвиборчої стратегії та ще й за бюджетний кошт, або як прийнято говорити за адміністративний ресурс. Нова, філігранна, обернена в найкращі і найсвітліші емоції, політична гречка від умілих гречкосіїв.

Авжеж, в нашій ситуації винних серед легкоатлетичного співтовариства шукати не варто, як і не варто думати, що могло бути інакше – має бути чітке усвідомлення, що всі ми стали частиною гри за політичні бали. Тож редакція Жорсткої Атлетики закликає всіх понизити градус спілкування і шукати те, що об’єднує всю велику легкоатлетичну родину, а саме любов до Королеви спорту, адже нагород вистачить для всіх!

Коментарі: