Загадкова Андорра. Частина 1: Як мама трьох дітей підкорила за вихідні три Spartanські дистанції

Загадкова Андорра і не менш загадковий Spartan Race. На минулих вихідних тут було просто неймовірна концентрація спорту та драйву, адже тут проводили Trifecta Weekend та Ultra. І як завжди, не обійшлося тут без українців. Неймовірні Альона та  Юрій Луговський підкорювали Андоррські схили. Юрій підкорив всі 50 км, а Альона вперше в житті закрила три дистанції за одні вихідні… І на секундочку, на Beast вона змогла піднятися на третю сходинку у своїй віковій групі, з чим ми її щиро вітаємо!!!

Її емоції та переживання читайте нижче… від себе лише додамо, що більш щирих вражень від змагань ми ще не бачили.

  

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Вперше в житті я таки взяла участь у Spartan Race, чоловік все ж затягнув мене у це. Каже, що їхати на одну гонку немає сенсу, а отже реєструйся одразу ж на Trifecta weekend, тобто на всі три дистанції – Beast, Super та Sprint.

Чесно попередив, що буде складно… точніше декілька разів загадково посміхаючись повторював : «Тобі кінець», і не збрехав.  

Щоб було зрозуміліше читачам, бігати я почала тільки у лютому 2017 року, і то за дуже легкою програмою, я ще тоді третього малюка годувала. Перші 21 км пробігла у квітні того ж року, потім два марафони та Забіг Волі у Буковелі.

Отже, повертаючись до Андорри… Чоловік наполегливо пхав мені пояс з гелями та водою, а я, звісно ж, так само наполегливо відмовлялася… навіщо вони мені взагалі.. 20 км можна і без них пробігти, тим паче, що було зовсім не спекотно.

Взагалі-то.. чесно кажучи… я просто не розуміла, що обіцяні 20 км можуть перетворитися у 28,5 км надважкої траси з усіма звичними спартанськими розвагами.

Пунктів гідратації та харчування, якщо чесно, було набагато менше, ніж я очікувала.. На першому пункті взагалі довелося з чоловіками з однієї баклажки пити. Пила звідусіль… зі струмків, калюж та водоспадів.. тієї краси там вистачало… Вода, звісно ж , льодяна, але така смачна. Навіть сніг їла… П.С. зрозуміла, що жарти у всіх народів однакові, і жовтий сніг на іспанській мові – це “амарилло”…

Більш жорстких волонтерів я ще не бачила… Опустив занадто швидко шину – роби бурпі. Кажу: “Я ж перший раз. Ви сказали до поперечини, я так і зробила”. І все одно… роби штрафні і крапка. Все на камеру, стоять поруч і рахують вголос. Я вже потім зрозуміла, що вони такі тільки з тими, хто на призові місця претендує.

На наступний день вже багато на що закривали очі, співчували мені, адже я за Beast зробила 270 бурпі!!!

Траса… окрім шаленого набору висоти понад 2000 м, затяжні схили… і довгі.. литки забиті вже з перших кілометрів… Люди з судомами сидять біля стежок.

Піднімалися і спускалися хто як міг… боком.. і спиною.. і на карачках. Всі в синцях і подряпинах… Якщо це з чимось порівнювати, то можу сказати лише те, що у Буковелі мені було набагато легше.

Але навколо краса неймовірна… гірські хребти, білі шапки снігу, стальні кам’янисті вкраплення та зелені ліси… Все це доповнюється едельвейсами, які пробиваються крізь схили з безліччю нарцисів). Повітря просто неймовірне… єдине тільки, що його постійно не вистачало.  Дихала настільки часто, що під кінець першого дня горло просто зводило. Висота, звісно ж, стала додатковою і надважкою перешкодою.

Про перешкоди. Багато стін. Вчилася їх проходити самостійно просто на гонці, адже на Гонці Нації чоловіки іноді допомагають… А тут за це не можна братися, тут ногу не став, допомагати ніхто навіть не думає, адже можуть дискваліфікувати. Коротше кажучи, для людини, яка максимум 3 рази підтягнутися може на свіжі руки, це було занадто складно. Рятувала лише гнучкість.. Різкий мах ногою…і якось перелізала..)

Була надвисока стінка, багато хто там робив бурпі… але техніка людини-павука у шпагаті зробила свое…  “Unexpected technic” – як сказав мені волонтер.

Багато було дуже красивих перешкод… тунель у гірській річці, і доволі глибоко.. І молодці ж, додумалися там фотографа сховати)

Доволі страшно було проходити один з рукоходів… У верхній точці необхідно було перевернутися як-небудь і спуститися. І все це на висоті 4 метрів. Усе слизьке, а руки втомлені. Мати, звісно, були, але впасти на них не дуже хотілося. Благала волонтерів зробити мені знижки, адже я мати трьох дітей… Але ні.. Хочеш – злазь та роби бурпі  або долай. Дуже часто схожі перешкоди були одна за одною.. щоб вже зовсім життя легким не здавалося)

Колючка… На Гонці Націїї це, зазвичай, рівно і недовго… Тут мені здалося, у них є окремі виробничі майданчики, що виробляють той колючий дріт. Обидві колючи довгі і вгору… Синці, вбиті руки та спина… А за два дні я їх аж п’ять штук налазила.  

Дуже важкі ланцюги. У нас для дівчат такого не дають… А тут догори тягнути метрів 250-300… А потім же просто схил кілометри два… Ідеш і просто виживаєш…

Дуже шкода, що у нас нема майданчиків для підготовки до OCR-забігів. Закордонні суперники тренуються їх проходити. Дуже багато залежить не від твоєї сили, а від твоєї техніки.. На наступний день я пройшла майже все, що не змогла пройти у перший день, адже продумувала кожен рух)

Коли стояли на нагородженні обидві спартанки були у футболках місцевих клубів Obstacle course racing.

Трохи математики тепер:

28,5+16+10 = 54,5 км за два дні

3600 м загального набору висоти

3 місце у віковій групі на дистанції Beast

270+120+30 = 420 бурпі.

І страшна кількість перешкод…

На почату ще бігла.. старалася.. боролося з собою, хотілося результат. На останній третині думала, аби вистачило сил щоб до фінішу добігти. Але коли моє ім’я вимовили зі сцени – то була не я від щастя. Навіть не думала, що після 270 штрафних я зможу піднятися на третє місце. Стрибала від радості як мале дитя.

А друге досягнення – це звісно трифекта. Два рази думала, що завершу вже все однією гонкою. Вранці у неділю ледве встала. Після Super вже було дуже тяжко…і в холод кидало, і нудило, і руки тремтіли… Дякуючи Юрі.. Таки змусив мене поїсти, адже заряд зі сніданку вже зовсім закінчився..

Але потім запропонував замість Sprint піти у СПА (виглядала я, схоже, не найкраще)… але якось відійшла і вирішила бігти, про що не пошкодувала ані секунди.

Особливо, коли побачило своє ім’я серед тих, хто фінішував всі три дистанції, а їх було всього 63 людини… і моє ім’я серед них) А найбільш всього я рада, що я це змогла!!!

Розповідь про саму Ultra від Юрія читайте на нашому сайті вже за кілька днів!

 

Коментарі: