Один з лідерів українського марафону Ігор Олефіренко цьогоріч вже встиг відзначитися двома марафонськими фінішами і наразі готується до третього – у рамках чемпіонату Європи у Берліні! Ще 7 січня Ігор потішив уболівальників вдалим стартом сезону на марафоні в китайському Сямені (2:12:17, 5 місце) та достойним виступом у суперпрестижній компанії на Лондонському марафоні наприкінці квітня (02:15:06, 11 місце). Жорстка Атлетика не могла не розпитати у нашого марафонця про його біг у Лондоні, особливості маршруту та, звичайно, як воно – бути елітним бігуном на марафоні серії мейджор.

Після фінішу ти був не сильно задоволений результатом, але все ж хочеться дізнатися детальніше, як склався біг і чому вважаєш, не все вдалося, як бажалося?

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Якщо говорити про сам біг, то зізнаюсь, що за останні 10 кілометрів добряче намучився. Причин цьому багато. Одна з них – це застуда, яку я підхопив напередодні. Я нікому не хотів казати про неї спершу, але зараз розумію, що це позначилося на результаті. Наче й залікував горло, а все ж перед стартом організм боровся з хворобою, замість того, щоб накопичувати сили.

Звісно, хоча й всі в однакових умовах, але на результаті також відобразилася погода – напередодні марафону був дощ, а в день старту була страшна задуха, затінку зовсім не було. Спека дуже вдарила по мені. Думаю, що якби було прохолодніше, то зміг би «проскочити» – підготовка пройшла успішно і форма була хорошою.

Як тобі сама траса Лондонського марафону?

Мушу визнати, що я недооцінив трасу. Мій менеджер Андрій Баранов говорив мені перед стартом, щоб я починав спокійніше, бо перша половина траси тут важча. Я мав подолати половину дистанції за 1:05:30, а вийшло… те, що вийшло, на хвилину повільніше. Траса практично вся горбиста, постійно доводиться працювати, а не «котити».  Коли пейсмейкер зійшов на «половинці», я ще трохи протримався з британцем та американцем, а з 27-го кілометру лишився наодинці… На той момент спека мене вже прибила, «загризтися» не було з ким. Але тут дуже допомогли люди – вони стояли живим коридором по усій дистанції, лише в тунелі не було. Цей постійний шум не дозволяв заглибитися у свої думки. Для мене це було незвично, дуже рідкісні моменти. І знаєте, це допомогло.

Думок зійти не було?

Таких думок було дуже багато. Ще на 20-му кілометрі відчув, що щось не те, потім наче відпустило, але на 32-му – все! Зрозумів, що «кіна не буде, електрики немає». Таких критичних моментів по дистанції було мабуть чотири, але щораз я згадував, що приїхав сюди бігти і показувати результат, було б шкода усієї проробленої роботи. Участь в Лондоні була однієї з моїх мрій. Ну і я ніколи не сходжу на марафоні.

Трохи спантеличувало те, що я не знав, яким я біжу. Також відчував певний тиск, бо ж розумів, що за мною слідкують і вболівають дуже багато людей, але це одночасно і додавало сил. Мабуть, за відчуттям це було близько до Олімпійських Ігор.

Після фінішу на сторінці в соцмережі ти написав, що це для тебе черговий досвід. Що саме Лондон тобі дав?

Дуже класно, що я отримав такий досвід, досвід участі в одному з найкрутіших марафонів планети. Тепер однозначно простіше буду ставитися до цього шуму та ажіотажу, до такого «постійного стресу». Також це і досвід участі у спеку. Зараз розумію, що треба було починати на хвилину повільніше, не гнатися за тим результатом, за яким ми їхали. Ми розраховували на час 2:10, але тут перша половина траси дуже непроста, і треба було інакше розкладати сили.

Ти вже маєш досвід участі на Олімпійських Іграх, Чемпіонаті світу і одному з наймасовіших марафонів планети (у Сямені, Китай). Тепер до цього переліку додався ще й мейджор. Як на марафоні такого рівня справа з елітою, чи виправдовує марафон свій статус?

Так, по організації однозначно. Все просто на космічному рівні – аж до того, що зустрічали просто біля літака. Не так як зазвичай – вже після отримання багажу, а одразу біля виходу з літака мене зустріли і провели без черг до паспортного контролю. Потім фактично «за руку» привели в готель. Але і з допінг-контролем, звісно, також усе серйозно. Після приїзду одразу ж необхідно було здавати кров.

Цікаво, що саме з Лондона починається презентація нової екіпіровки сезону від спортивних брендів. Напередодні уся еліта отримує контрактне екіпірування від своїх спонсорів (у мене це Nike), а організатори готують інформацію для вболівальників – хто у якій і якого кольору формі бігтиме. Ця інформація була і на стендах і в інтернеті. До речі, звернув увагу, що кросівки у зіркових бігунів  у всіх були різні, хоча й модель одна –  Vaporfly Elite, але зверху вони були усі різного крою, певно, з урахуванням індивідуальних особливостей стопи кожного.

Напередодні абсолютно вся інформація, яку тільки можна забажати була доступна: що і де по дистанції, коли і які заходи, навіть, знайомили з людьми, які мали показувати, куди треба буде бігти на фініші. Цікаво, що тут не було харчування в готелі, а організатори давали гроші на їжу і можна було їсти де хочеться, обирати на свій смак. У готелі ж були у вільному доступі кава, вода, фрукти. А ще на поверсі постійно чергували масажисти.

У день старту для еліти були облаштовані не прості палатки, як зазвичай, а збірні павільйони – з килимками, карематами, туалетами нормальними (не біо) з водою та милом. А це, між іншим, також додає неабиякий комфорт. Все настільки детально продумано!

З харчуванням по трасі також окрема історія: у кожного окремі пляшечки з прізвищами, кожен отримував роздруківку з інформацією, на якому столі і на якій позиції вона чекатиме. Так, у мене це був 4 стіл, 3 позиція – я знав, де мене чекатиме моя пляшечка, і жодної «війни» за харчування, як це часто трапляється – коли фактично повністю доводиться зупинятися і втрачаєш 5-6 секунд, не було. Води було дуже багато на маршруті, здається, частіше ніж зазвичай: організатори передбачили спеку і забезпечили водою по максимуму.

А ще, дуже крута штука – синя лінія. Це лінія найкоротшого шляху, яка тягнеться від старту до фінішу. Це настільки зручно – просто біжиш і не думаєш, куди тобі треба бігти.

Чи були якісь активності вже після марафону?

Так, після марафону був банкет, де були чемпіони, еліта, організатори усіх найбільших марафонів світу. Так, я сидів наприклад, за столом поруч з організатором марафону у Сінгапурі. Також там були і організатори всіх мейджорів.

А як себе проявили найгучніші зірки Лондона – Бекеле, Кіпчоге, Фара?

Бекеле дуже спокійний! Не дуже балакучий, але не скажу, що він зірковий, вів себе помірковано. А от Кіпчоге страшенно простий – спілкується з усіма, посміхається усім. Здавалося, що йому взагалі байдуже, що у нього на носі важливий старт – вів себе абсолютно розслаблено і розкуто. Інша справа Мо Фара. Він веде себе пафосно, до нього якось навіть важко підійти, щось спитати, наче щось зупиняє, відштовхує. Хоча звісно, підтримка у нього шалена. Його в Англії обожнюють і дуже підтримують.

Чи є думки повернутися до Лондона і довести, що ти ще не все сказав на цій трасі?

Дуже хочу повернутися туди! Це визначний марафон… І не збираюся ставити на цьому крапку.

Нагадаємо, цього разу перемогу одержав Еліуд Кіпчоге (2:04:17), для якого це вже третій тріумф на Лондонському марафоні, а британець сер Мо Фара, який фінішував третім, встановив національний рекорд (2:06:21). Срібло сенсаційно забрав 22-річний ефіоп Шура Тола Кітата (02:04:49).

Тим часом, маємо вже суперзірковий склад на вересневий мейджор у Берліні.

Коментарі: