Один з лідерів українського марафону Ігор Олефіренко цьогоріч вже встиг відзначитися двома марафонськими фінішами і наразі готується до третього – у рамках чемпіонату Європи у Берліні! Ще 7 січня Ігор потішив уболівальників вдалим стартом сезону на марафоні в китайському Сямені (2:12:17, 5 місце) та достойним виступом у суперпрестижній компанії на Лондонському марафоні наприкінці квітня (02:15:06, 11 місце). Жорстка Атлетика не могла не розпитати у нашого марафонця про його біг у Лондоні, особливості маршруту та, звичайно, як воно – бути елітним бігуном на марафоні серії мейджор.

Після фінішу ти був не сильно задоволений результатом, але все ж хочеться дізнатися детальніше, як склався біг і чому вважаєш, не все вдалося, як бажалося?

Якщо говорити про сам біг, то зізнаюсь, що за останні 10 кілометрів добряче намучився. Причин цьому багато. Одна з них – це застуда, яку я підхопив напередодні. Я нікому не хотів казати про неї спершу, але зараз розумію, що це позначилося на результаті. Наче й залікував горло, а все ж перед стартом організм боровся з хворобою, замість того, щоб накопичувати сили.

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Звісно, хоча й всі в однакових умовах, але на результаті також відобразилася погода – напередодні марафону був дощ, а в день старту була страшна задуха, затінку зовсім не було. Спека дуже вдарила по мені. Думаю, що якби було прохолодніше, то зміг би «проскочити» – підготовка пройшла успішно і форма була хорошою.

Як тобі сама траса Лондонського марафону?

Мушу визнати, що я недооцінив трасу. Мій менеджер Андрій Баранов говорив мені перед стартом, щоб я починав спокійніше, бо перша половина траси тут важча. Я мав подолати половину дистанції за 1:05:30, а вийшло… те, що вийшло, на хвилину повільніше. Траса практично вся горбиста, постійно доводиться працювати, а не «котити».  Коли пейсмейкер зійшов на «половинці», я ще трохи протримався з британцем та американцем, а з 27-го кілометру лишився наодинці… На той момент спека мене вже прибила, «загризтися» не було з ким. Але тут дуже допомогли люди – вони стояли живим коридором по усій дистанції, лише в тунелі не було. Цей постійний шум не дозволяв заглибитися у свої думки. Для мене це було незвично, дуже рідкісні моменти. І знаєте, це допомогло.

Думок зійти не було?

Таких думок було дуже багато. Ще на 20-му кілометрі відчув, що щось не те, потім наче відпустило, але на 32-му – все! Зрозумів, що «кіна не буде, електрики немає». Таких критичних моментів по дистанції було мабуть чотири, але щораз я згадував, що приїхав сюди бігти і показувати результат, було б шкода усієї проробленої роботи. Участь в Лондоні була однієї з моїх мрій. Ну і я ніколи не сходжу на марафоні.

Трохи спантеличувало те, що я не знав, яким я біжу. Також відчував певний тиск, бо ж розумів, що за мною слідкують і вболівають дуже багато людей, але це одночасно і додавало сил. Мабуть, за відчуттям це було близько до Олімпійських Ігор.

Після фінішу на сторінці в соцмережі ти написав, що це для тебе черговий досвід. Що саме Лондон тобі дав?

Дуже класно, що я отримав такий досвід, досвід участі в одному з найкрутіших марафонів планети. Тепер однозначно простіше буду ставитися до цього шуму та ажіотажу, до такого «постійного стресу». Також це і досвід участі у спеку. Зараз розумію, що треба було починати на хвилину повільніше, не гнатися за тим результатом, за яким ми їхали. Ми розраховували на час 2:10, але тут перша половина траси дуже непроста, і треба було інакше розкладати сили.

Ти вже маєш досвід участі на Олімпійських Іграх, Чемпіонаті світу і одному з наймасовіших марафонів планети (у Сямені, Китай). Тепер до цього переліку додався ще й мейджор. Як на марафоні такого рівня справа з елітою, чи виправдовує марафон свій статус?

Так, по організації однозначно. Все просто на космічному рівні – аж до того, що зустрічали просто біля літака. Не так як зазвичай – вже після отримання багажу, а одразу біля виходу з літака мене зустріли і провели без черг до паспортного контролю. Потім фактично «за руку» привели в готель. Але і з допінг-контролем, звісно, також усе серйозно. Після приїзду одразу ж необхідно було здавати кров.

Цікаво, що саме з Лондона починається презентація нової екіпіровки сезону від спортивних брендів. Напередодні уся еліта отримує контрактне екіпірування від своїх спонсорів (у мене це Nike), а організатори готують інформацію для вболівальників – хто у якій і якого кольору формі бігтиме. Ця інформація була і на стендах і в інтернеті. До речі, звернув увагу, що кросівки у зіркових бігунів  у всіх були різні, хоча й модель одна –  Vaporfly Elite, але зверху вони були усі різного крою, певно, з урахуванням індивідуальних особливостей стопи кожного.

Напередодні абсолютно вся інформація, яку тільки можна забажати була доступна: що і де по дистанції, коли і які заходи, навіть, знайомили з людьми, які мали показувати, куди треба буде бігти на фініші. Цікаво, що тут не було харчування в готелі, а організатори давали гроші на їжу і можна було їсти де хочеться, обирати на свій смак. У готелі ж були у вільному доступі кава, вода, фрукти. А ще на поверсі постійно чергували масажисти.

У день старту для еліти були облаштовані не прості палатки, як зазвичай, а збірні павільйони – з килимками, карематами, туалетами нормальними (не біо) з водою та милом. А це, між іншим, також додає неабиякий комфорт. Все настільки детально продумано!

З харчуванням по трасі також окрема історія: у кожного окремі пляшечки з прізвищами, кожен отримував роздруківку з інформацією, на якому столі і на якій позиції вона чекатиме. Так, у мене це був 4 стіл, 3 позиція – я знав, де мене чекатиме моя пляшечка, і жодної «війни» за харчування, як це часто трапляється – коли фактично повністю доводиться зупинятися і втрачаєш 5-6 секунд, не було. Води було дуже багато на маршруті, здається, частіше ніж зазвичай: організатори передбачили спеку і забезпечили водою по максимуму.

А ще, дуже крута штука – синя лінія. Це лінія найкоротшого шляху, яка тягнеться від старту до фінішу. Це настільки зручно – просто біжиш і не думаєш, куди тобі треба бігти.

Чи були якісь активності вже після марафону?

Так, після марафону був банкет, де були чемпіони, еліта, організатори усіх найбільших марафонів світу. Так, я сидів наприклад, за столом поруч з організатором марафону у Сінгапурі. Також там були і організатори всіх мейджорів.

А як себе проявили найгучніші зірки Лондона – Бекеле, Кіпчоге, Фара?

Бекеле дуже спокійний! Не дуже балакучий, але не скажу, що він зірковий, вів себе помірковано. А от Кіпчоге страшенно простий – спілкується з усіма, посміхається усім. Здавалося, що йому взагалі байдуже, що у нього на носі важливий старт – вів себе абсолютно розслаблено і розкуто. Інша справа Мо Фара. Він веде себе пафосно, до нього якось навіть важко підійти, щось спитати, наче щось зупиняє, відштовхує. Хоча звісно, підтримка у нього шалена. Його в Англії обожнюють і дуже підтримують.

Чи є думки повернутися до Лондона і довести, що ти ще не все сказав на цій трасі?

Дуже хочу повернутися туди! Це визначний марафон… І не збираюся ставити на цьому крапку.

Нагадаємо, цього разу перемогу одержав Еліуд Кіпчоге (2:04:17), для якого це вже третій тріумф на Лондонському марафоні, а британець сер Мо Фара, який фінішував третім, встановив національний рекорд (2:06:21). Срібло сенсаційно забрав 22-річний ефіоп Шура Тола Кітата (02:04:49).

Тим часом, маємо вже суперзірковий склад на вересневий мейджор у Берліні.

Коментарі: