Людська природа має дивну якість – талант. Чому дивну запитаєте ви? Відповідь на це питання полягає в тому, що талант є у кожної людини без винятку! Але не кожна людина здатна розвинутися в потрібному напрямку, щоб досягти найвищих вершин! Це ніщо інше як філософія Григорія Сковороди про «сродну» працю, це те, що дарує людині гармонію та дозволяє максимально розкрити себе в улюбленій справі. Микола Миколайович Кушнір з його тренерським талантом є яскравим прикладом вищеописаної філософії, тож Вашій увазі друга частина інтерв’ю з тренером світового рекорду!

На шляху до Олімпійського золота. 

Після повернення з ЧС та короткого відпочинку за запрошенням діаспори ми поїхали в Америку на місячний збір. Величенька група поїхала, з десяток спортсменів з тренерами, лікар і масажист. Мали поселити всіх в гуртожиток, але один випадок на самому початку змусив нас шукати Інні готель. Щойно ми підійшли до того гуртожитку в очікуванні розподілення по кімнатам, як з дверей вилітає справжній американський тарган, розміром практично в долоню. Це викликало шок та істерику у Інни, і більше жодного разу вона не наближалася до того гуртожитку.

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Далі почалась кропітка і планомірна підготовка до Олімпійських ігор в Атланті. Багато роботи було зроблено і ми підійшли в дуже гарній формі, провели чудовий двомісячний збір в Ізраїлі, тож сподівання були одразу в двох секторах – потрійному і довжині. Кваліфікація в потрійному закрилась з результатом 14,22, а от в фіналі почалося «бадання». І лише в п’ятій спробі Інеса полетіла за 15, що стало другим в історії результатом – 15,33, та Олімпійським золотом. Емоції були шалені, нестримні та незабутні, тож не дивно, що я втратив відчуття часу і пропустив ранкову сесію, де проходила кваліфікацію Інна в секторі для стрибків у довжину. Це дало можливість тодішньому головному тренеру Александрову почати не зовсім гарну, навіть брудну, кампанію проти мене. Після цієї ситуації, вище зазначений Александров навіть забув моє прізвище в своєму звіті по результатам Олімпіади в Атланті, на щастя та доповідь не була піддана оголосці, але сам факт пояснює стан справ, коли примусово забувають про тренера Олімпійської чемпіонки.

На черговому старті

Взимку Інеса не любила виступати, вона дуже теплолюбива, тож зима була перехідним етапом, можливо стартів 5 вона зробила. І вже ближче до весни, до початку нового циклу підготовки, приходимо ми до Александрова щодо питання організації зборів. Після короткої та емоційної розмови виявляється, що для Олімпійської чемпіонки немає 5 тисяч доларів на збори. Розмови ходили такі, наче Борзов сказав, що Крикун, Бабакова і Інеса вже «відпрацьований» матеріал! Уявляєте, ще навіть півроку не пройшло від Олімпіади, а вже такі заяви! Після емоційних розмов навіть була пропозиція використати гроші, які планувалися на поїздку команди на ЧС по кросу, від чого ми одностайно і категорично відмовились.

Але все ж поїхали на збір в Іспанію в містечко Л’Алфас-дел-Пі, були разом з Жанною Блок та її тренером. Обмежені фінанси не дозволили взяти масажиста, тож перебивалися то місцевими спеціалістами, то такими ж спортивними туристами як і ми, а в результаті травма – ахіл. Інеса вже давно говорила, що її турбував ахіл, але за рахунок системного відновлення вдавалося тримати проблему під контролем, але не цього разу. Вже на ЧС-1997 на розминочному полі показались спеціалісту з Петербурга, він діагностував надрив і категорично не рекомендував виходити в сектор. Закінчилось все операцією та тривалим відновленням.

Перші кроки у футболі.

В цей час Павло Яковенко запропонував попрацювати з футболістами в Росії, тренером з фізичної підготовки. З того часу футбол вийшов на перший план моєї тренерської діяльності. Спочатку Росія, потім Кувейт, а в 2001 році після повернення ще раз спробував себе в легкій атлетиці. Тож зважаючи на солідний проміжок часу в 5 років, я прийняв пропозиці Олени Говорової. Але озираючись на підходи керівництва, вже тоді я зрозумів, що працювати в легкій атлетиці мені не дадуть. На ЧЄ мене не взяли, а тренувальні збори організовували переважно за рахунок Олени, хоча частково профспілки допомагали, одним словом атмосфера не сприяла великим результатам. А потім почали ще й стрічку неправильно натягувати. Як сьогодні пам’ятаю, в Білій Церкві замість 6,70 в довжині Олені «малювали» 6,40… Тут я й зрозумів, що робота в легкій атлетиці для мене закінчена.

Майстер-клас в секторі

І десь в цей час дзвінок, пропозиція від Грозного попрацювати в київському Арсеналі тренером по фізичній підготовці. Телефоную дружині, розповів по пропозиції від Арсеналу, а вона у мене запитує – так ми, що тепер в Англію переїдемо? Сміялися тоді довго! Десь рік пропрацював в столичному клубі, а коли Омельченко (тодішній мер Києва) зрозумів, що гроші які виділені на спорт – викинуті на вітер, отримав пропозицію та здійснив «трансфер» в полтавську Ворсклу, де пропрацював 1,5 роки разом з Мунтяном. Після чергової зміни головного тренера в Полтаві, знову повертаюсь в Арсенал на рік.

Окремо варто згадати і період моєї роботи в «Гарті» під керівництвом Олександра Апайчева. Більше того, після зміни головного тренера збірної, колектив тренерів «Гарту» підтримав мою кандидатуру на місце директора. Але куди ж там, знову почалась кампанія проти мене  і керівну посаду віддали Борису Прусу. І тут я втретє пересвідчився, що в легкій атлетиці мені працювати не дадуть, через заздрість чи ще через щось, але Миколі Миколайовичу кисню не дадуть.

Тож як говорив Остап Бендер «Доведеться перекваліфікуватися в управдоми!» (посміхається, ред). Отже після «Гарту» мене запросили займатися фізичною підготовкою тенісистів, працював з Молчановим і Долгополовим. З того часу, з перервами працюю з великим тенісом. Десь за рік, в 2009, лунає дзвінок, і знову пропозиція, і знову футбол. На цей раз Динамо Київ, тренер по фіз. підготовці на базі на Нивках, де я успішно пропрацював цілих 5 років, аж поки не прийшли «професіонали» іспанці, але то вже зовсім інша історія. Зараз крім тенісу і футболу, ще працюю і з фігурним катанням, треную групу Оксани Баюл в Штатах по скайпу, дуже цікавий досвід отримую.

Зрозуміло, що ті емоції, які я пережив з Інесою не пройшли безслідно, легка атлетика лишається моєю пристрастю навіть зараз, хоча вже практично 15 років нею не займаюсь. Слідкую за виступами, за станом справ, за управлінням легкої атлетики, і маю власну думку щодо багатьох аспектів, думаю це видно по моїй активності в соціальних мережах!

Футбол Миколи Миколайовича

З сьогоднішньої збірної можна виокремити декого, хоча багато є непоганих атлетів. І знову ж таки, це питання більше з площини – «а якби вона у мене тренувалась», тож можу сказати лише про тих, у кого я бачу потенціал саме під своїм керівництвом.  Наприклад Анна Плотіцина – я бачу її семиборкою, а от чистою бар’єристкою не бачу, вважаю що саме в багатоборстві Аня могла б розкритись.

А от з Шух я вже констатую проблеми, оскільки її зовсім не бережуть, і якщо так і далі буде, можемо отримати ту ж ситуацію, що і з Микитою Нестеренко. Крику тоді було багато, лунали прогнози про 90 метрів у виконанні Микити, але змушували виступати на всіх змаганнях, і коли він вже з чоловіками почав конкурувати його все ще відправляли на різні юніорські і «переюніорські» старти. А переїзди всі ці, літаки, готелі, не просто так. Коли Сергій Осипчук, чоловік Інеси, почав показувати результати і його почали запрошувати на комерції по всьому світу, і якось після тривалого турне по різним стартам та континентам він повернувся зовсім виснажений з великою втратою ваги, і говорить мені, – «Так, Микола Миколайович, тепер я розумію Інну, чому вона там стрибне 14:20, а там 14:60, всі ці переїзди – це ж жах». І мало того, що всі ці переїзди, а імунітет як скаче, які зміни в крові відбуваються, як біоритми збиваються, а потім спробуй поверни спортсмена в нормальний режим.  Тож повертаючись до питання Аліни Шух, будучи на місці її тренера, я не дозволив таку кількість стартів, вважаю, що юніорський чемпіонат був не потрібний, і переконаний, що при вірному плануванні Аліна могла б показати в Лондоні серйозний результат та засвітитись на найвищому рівні. Слідкуючи за шаленим змагальним графіком Аліни я не зовсім розумію, як вона встигає дихати, адже старт на старті, і це ж багатоборство, це не висота! Але саме Аліна Шух вселяє в мене надію за майбутнє нашої легкої атлетики, і якщо б повертатися до тренерської діяльності, то лише під Аліну. Більше того, їй вже не просто треба думати, а швидко шукати дорослого тренера!

В повернення Богдана Бондаренка я вже не зовсім вірю, і це зовсім не через якесь погане ставлення до нього, навпаки, я дуже поважаю ту роботу, яку вони з батьком проробили, але всьому є власний ресурс, то й же Бубка в свій час пішов, тому що неможливо протягом такого довгого часу «переварювати» такі навантаження. Окремо хочу відмітити групу Лонського, це напевно чи не єдиний приклад успіху, їм би ще манеж, трохи обладнання, доріжку під нахилом і відновлювальний центр – жодні вершини не встояли б! Гарні результати показує юна Ярослава Магучіх, але це кільки перші кроки, і для того щоб зберегти її і примножити результат логічно дати їй та її тренеру стипендію, роки на чотири для початку, але поки що цього не сталося.

І декілька слів щодо розвитку вітчизняної легкої атлетики. На щастя позмагатися у нас в країні є де, але для високих досягнень потрібні тренувальні бази! Те що організовують збори в Чорноморську – це зовсім не те, що потрібно. Там лише стадіон гарний, а потрібні басейни, купа обладнання, медична підтримка, центри відновлення. Як приклад, можна взяти базу в Конча-Заспі, зрозуміло, що там все застаріле і немає стадіону, але сам принцип вірний, нам просто необхідні такі об’єкти, якщо ми хочемо претендувати на найвищі місця на світових першостях!

Перша частина інтерв’ю тут

Звичайно, навіть в двох матеріалах важко передати весь масив думок та яскравих історій тренера Миколи Миколайовича. Тож за деякий час слухайте подкаст Жорсткої Атлетики з емоційним Миколою Кушніром, буде не тільки інформативно, слідкуйте за анонсами!

Коментарі: