Вітчизняна легка атлетика може пишатися здобутками та іменами спортсменів, але іноді ми забуваємо, що за медалями та перемогами стоїть і кропітка робота тренерів. Така робота знаходиться в тіні, її не вшановують п’єдесталами та часто просто забувають. Проте, всі  люди пов’язані з легкою атлетикою розуміють, що ключ до успіху знаходиться саме в руках тренера і його тренерського таланту. Якщо говорити про найвищі здобутки українців, а саме світові рекорди, на пам’ять одразу приходять прізвища БубкиСєдих та Кравець, але мало хто зможе продовжити цей логічний ряд прізвищами ПетроваБондарчукаКушніра. Вони і є тренерами відповідних світових рекордів.

ЖА отримала нагоду поспілкуватися з Миколою Миколайовичем Кушніром, тренером легендарних 15,50 в потрійному у виконанні Інеси Кравець. Постать Миколи Миколайовича в сучасній легкій атлетиці обмежується лише пам’яттю “старожилів”. Це й не дивно, адже останні легкоатлетичні тренування Миколи Миколайовича датуються далеким 2003 роком, а до цього, і вже довгий час після він знаходить застосування власним здібностям у футболі, фігурному катанні та тенісі. Але про все по черзі!

Початок

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Є такий район в Києві – Дарницький, там є клуб залізничників, і в 67 році, закінчуючи 1 клас, я пішов туди записатися на акробатику. Але не довго я займався акробатикою, відверто було нудно. Після – потрапив з друзями на боротьбу, але за півроку лишився там один і прозаймався 3 роки, можливо і продовжив би, але через дитячу недбалість отримав поріз руки, півроку навіть писати не міг, і до кінця 6 класу дуже витягнувся в зрості – 176 і був худорлявим, тож не зовсім підходив для цього виду спорту.  І ось, я потрапив на змагання з легкої атлетики.

Легку атлетику любили в школі. Один з вчителів фізкультури Степан Мінович навіть підготував рекордсменку світу з метання спису, Коняєва – така була. Так, раніше школи були, я зараз згадую, відкриваєш підсобку вчителя, а там і купа гранат, списи, м’ячі для метань, і молоти на гвіздочках висять. І тут ці змагання, будучи в 7-му класі, я виграв 100 метрівку у хлопців на рік старших, пробіг 12,8 по піску. Наступні роки їздили в манеж в училище на Печерській, багато часу почав витрачати на тренування і зрозуміло, що запустив навчання.

Перші результати та вибір заняття на все життя

Тренування дали свій результат, після 7-го класу на змаганнях в Ялті стрибнув в довжину 6,68. З розповідей знайомого футболіста дізнався про умови в спорт інтернаті, акцент на тренуваннях та лояльність вчителів загальношкільних предметів мене підкупила. Сам поїхав туди, знайшов де легка атлетика, познайомився з тренером Поповим Анатолієм Нікіфоровичем і почав займатися. Веселі були часи, аби не спокійна та врівноважена вдача Анатолія Нікіфоровича, мене певно б разів 5 виключили з інтернату. Ну ви розумієте, моя активність не обмежувалася заняттями легкої атлетики. І оскільки цієї активності було хоч відбавляй, почав концентруватися на десятиборстві, чим в подальшому і займався. Після цього вступив в наш “інфіз” до Володимира Гамалія, тренер по десятиборству, але на той момент його призначили комендантом гуртожитку, тож на тренування він часу не мав. Покрутився я так місяці зо три, ну і що робити, пішов до Білих Микола, він тоді відповідав за спортивну частину на кафедрі, з питанням, що хочу в групу до Анатолія Акимовича Коваленка, тренера Леоніда Литвиненка, срібного призера мюнхенської олімпіади. Про таких людей говорять “тренер від Бога”, він просто чудовий, я в нього набрався безмежної кількості знань.

В інституті фізкультури я провчився 10 років з перервами, декілька разів писав заяву по власному бажанню, потім повертався. Батьки вже відговорювали, казали та скільки можна, йди працюй, але куди ж, тренування були на першому місці. В 81-му році виконав майстра спорту з десятиборства, але вже тоді розумів, що особливих подальших перспектив не мав, зі зростом 181 там нічого робити, мав би під 190, думаю, міг би показати зовсім інші результати. Десь в той же період мені порадили спробувати себе в бобслеї, цей вид спорту лише починав зароджуватись. Тож після розмови з старшим тренером Галунко Георгієм Семеновичем займався бобслеєм 3 наступні роки. Майстра спорту мені так і не присвоїли, хоча і мав в своєму активі бронзу всесоюзних змагань, але саме в той рік за бронзу не давали звання.

Після закінчення інституту в 1986 році пішов працювати в РУВФК, там де і навчався. Півроку лише оформлювався, зібрав купу підписів і підтверджень для можливості приступити до роботи. Займався там з десятиборцями, мав непогані результати, але в час перебудови стало скрутно з грошима, тож довелося шукати альтернативи. Саме в цей час мені запропонували приєднатися до новоствореного спортивного клубу Сергія Бубки. Тож з 1990 до кінця 1994 року я пропрацював в клубі, де тренував чоловіка Інеси Кравець Сергія Осипчука, він у мене з жердиною стрибав 5,60. Пізніше Сергій пішов у бізнес, а я почав займатися адміністративною стороною роботи клубу, в основному відповідав за візи, готував документи, постійно їздив до Москви у візові центри, тоді в Києві практично не було іноземних дипломатичних місій, за виключенням декількох. А оскільки старти у Сергія Бубки були по всьому світу, доводилося попітніти. Справа в тому, що в більшості випадків доводилося подаватися на візи без паспорта, і в більшості випадків вдавалося домовлятися, і підвозити паспорт вже після розгляду документів. Та лише в Японському посольстві таку практику не вітали, і на мої вмовляння про необхідність візи для рекордсмена світу, вони відповіли, що навіть японський імператор Хірохіто не зміг би так зробити.

UNITED STATES – JULY 31: LEICHTATHLETIK: Dreisprung Frauen ATLANTA 1996 31.7.96, Inessa KRAVETS/UKR GOLD – MEDAILLE (Photo by Lutz Bongarts/Bongarts/Getty Images)

Інеса Кравець

Якось в Одесі був випадок на зборах, певно, в році 1993, зібралися в затишному місці  декілька представників легкої атлетики в тому числі і Анатолій Голубцов, де він обережно і відкрив таємницю про свій від’їзд на роботу в ОАЕ. Саме тоді я і озвучив бажання попрацювати з Інною, вже тоді ми тісно спілкувалися, адже тренував її чоловіка Сергія.

І ось, через декілька років, вже коли Сергій завершив спортивну кар’єру, а я пішов з клуба Бубки, у мене дзвонить телефон. На іншому кінці дроту чую голос Сергія, – “Коля, Голубцов поїхав!” Чесно зізнаюсь, на радощах не спав 2 дні, це величезна вдача та відповідальність коли до тебе приходить такий спортсмен, адже тоді в Україні рівня Інеси був лише Бубка, а зараз, зрозуміло, нікого не має.

Так і почали працювати з Інесою Кравець, десь з січня-лютого 1995 року. Спочатку було все на зубах, кожне тренування було як “бадання”, працювали, одним словом, на виживання, чи спортсмен тренера, чи навпаки (посміхається, прим. ред.). Початок роботи з Інною був дуже важким періодом в моєму житті, саме в цей час від цукрового діабету помирала моя мати, тож я кожного ранку їздив за місто до неї, потім повертався в Київ на тренування на тоді ще Республіканський стадіон. Важко було в тренуваннях поки результати не почали рости. Потихеньку від старту до старту в потрійному: 14,20, 14,34, 14,45, також продовжує виступати і в звичайних стрибках, де також показує стрибки за 6,80, от тоді вона дещо заспокоїлася. Потім на серії міжнародних стартів, якраз перед ЧС, вона показала 14,82 і період “бадання” в тренувальному процесі завершився, тренер переміг!

Побудова тренувального процесу цілком захопила мене, іноді ідеї по роботам приходили вночі, прокидався і сідав працювати. Лінійного тренувального плану не мав, все будувалося конкретно під настрій та стан спортсмена, мав одразу до десяти варіантів. Наша робота досягнула такого рівня, що я визначав готовність Інни по першому найменшому її руху. Ще до реконструкції НСК зі сторони Бессарабських воріт був заїзд, куди дозволяли заїжджати Інні, так от, по тому, як вона виходила з авто, по тому як вона робила свій перший крок, я одразу визначався з роботою на тренування.

На чемпіонат світу мене не взяли, хоч Інеса і просила, але бюрократія перемогла. Була можливість поїхати туристом за власний кошт, вже навіть гроші знайшов, але в останній момент чоловік Інеси мені відмовив, та й справді, ходіння туристом навколо стадіону могло і перешкодити спортсменці.

Перший вид на ЧС у Інеси довжина, і вона не потрапляє до фіналу. Вітер крутив в різні боки, тож ще декілька топових атлеток не змогли потрапити у вітер і зупинилися в кваліфікації. Це був вже п’ятий день ЧС і в України найкраще аж п’яте місце у Жанни Пінтусевич-Блок, а вже наступного дня Інеса показала 15,50! Золота медаль та рекорд світу, досі діючий рекорд світу!

А далі почалась підготовка до Олімпійських Ігор!

Наступну частину інтерв’ю про олімпійське золото, подальшими перипетіями долі тренера Миколи Кушніра та його аналіз легкоатлетичної дійсності нашої країни читайте тут.

Коментарі: