Щойно Юля Левченко на колі пошани обійнялася з Мариною Кипипко боротьба в жіночому секторі зі стрибків з жердиною загострилася. Рекордсменка України на відкритому повітрі Марина Килипко почала штампувати висоти одна за одною з першої спроби – 4,25, 4,40 і повторення власного рекорду на 4,55 – як виявилося потім, саме відсутність невдалих спроб і принесла чарівній Марині омріяну медаль Чемпіонату Європи в приміщенні, тим самим продовжуючи славні традиції української жіночої жердини, адже в далекому 1998 в Валенсії Анжела Балахонова здобувала найвищу – золоту нагороду в даному виді змагань!

Ось що сказала Марина відразу після власного кола пошани:

Розкажи що відбувалося на висоті 5,65 яку ти не підкорила, ти дуже нервувала, ти не розуміла, що вже була третьою?

Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут
Найкраще тут

Спочатку було розчарування, бо я не розуміла, що зайняла третє місце. Я сильно засмутилася, що не змогла взяти 4,65, налаштовувалася на всі перші спроби і була впевнена, що візьму цю висоту, так як у мене ще й запас жердин був. А потім, зрозуміло, все розчарування пішло і я дуже задоволена підсумком змагань, третім місцем, це для мене величезний здобуток! Я просто неймовірно задоволена, я просто в шоці!

Марино, коли Юля Левченко бігла своє коло пошани ти вийшла її привітати, чи було відчуття, що тобі передалася частинка цього успіху?

Якщо чесно, то я налаштовувалася на ці змагання, відчувала, що у мене гарний стан. Але коли Юля стала третьою  і вона пробігла повз, а я побачила її обличчя та очі… Вона мені просто сказала, – «Марина, просто бери і стрибай!».  Коли я її побачила, це були незабутні емоції, у мене навіть сльози наверталися – я настільки була рада за неї і уявляла як це бути третьою, і мені так захотілося, що налаштування на спроби було шалене!

Дуже допомогла мені присутність тренера, який підказував, дивився, адже для мене грає величезну роль розбіг – стопа назад або вперед. Тому коли тренер поряд це величезна перевага, я себе ще більш впевнено почуваю, коли з розбігом все в порядку, адже тренер все знає, все бачить, тому лишається тільки налаштовуватися і виконувати.

Після однієї невдалої спроби ти дуже емоційно щось обговорювала з тренером, що це було?

Я ще не знала, що я третя, дуже нервувала, мені дуже хотілося взяти 4,65! У мене ще був запас жердин з якими я ще не стрибала, але я не розуміла, що мені робити, питала у нього поради.

2

Марина, який головний урок ти винесла з цього Чемпіонату, з успішного для тебе Чемпіонату?

Перед цими змаганнями я себе не налаштовувала, не думала про склад учасниць, не думала якою я стрибаю, я навіть не дивилася як стрибають суперниці, я не рахувала, через що навіть не знала, що маю третє місце. Головний урок який я винесла, це те, що результат залежить лише від тебе, від того як ти стрибнеш, а не від того як хтось «забаранить», як комусь не пощастить. Головне це налаштовувати себе, якщо ти справишся зі всіма моментами, то ти стрибнеш на своє місце, а якщо ти будеш розраховувати на чужий промах – з цього власного результату не отримаєш.

Скажи, останній рік ти змагалася на численних закордонних стартах, чи допоміг тобі цей досвід ?

Авжеж допомогло – це величезний досвід! На цих стартах був отриманий досвід надіятися виключно на себе, а не на програш суперниць. Авжеж, це впевненість, це стрибки, це техніка – це все напрацьовується саме на таких стартах! Завдяки таким стартам я зрозуміла, що у мене проблема з першими спробами, що часто може важити цілу медаль – тому я почала налаштовуватися саме на перші спроби!


В кінці нашої бесіди до нас підійшов Сергій Никифоров з прапором який отримав від Марини для власного кола пошани, але то вже зовсім інша історія…

Коментарі: